Bokmålsordboka
desavuere
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å desavuere | desavuerer | desavuerte | har desavuert | desavuer! |
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| desavuert + іменник | desavuert + іменник | den/det desavuerte + іменник | desavuerte + іменник | desavuerende |
Походження
av fransk des- og avouer ‘være ved, godkjenne’Значення та вживання
Приклад
- desavuere et vedtak;
- kjenne seg desavuert av sjefen sin