Bokmålsordboka
daukjøre
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å daukjøre | daukjører | daukjørte | har daukjørt | daukjør! |
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| daukjørt + іменник | daukjørt + іменник | den/det daukjørte + іменник | daukjørte + іменник | daukjørende |
Значення та вживання
- kjøre slik at en motors yteevne reduseres over tid
Приклад
- daukjøre bilen;
- en daukjørt motor
- i overført betydning: slite ut, overanstrenge;
Приклад
- føle seg daukjørt etter skirennet