Bokmålsordboka
kapitulere
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å kapitulere | kapitulerer | kapitulerte | har kapitulert | kapituler! |
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| kapitulert + іменник | kapitulert + іменник | den/det kapitulerte + іменник | kapitulerte + іменник | kapitulerende |
Походження
gjennom fransk; fra middelalderlatin capitulare, opprinnelig ‘sette opp i hovedpunkter, slutte overenskomst’Значення та вживання
- overgi seg til fienden (på visse vilkår)
Приклад
- de kapitulerte for de britiske styrkene
- i overført betydning: gi tapt
Приклад
- brøytemannskapene måtte kapitulere for naturkreftene