Bokmålsordboka
innvilge
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å innvilge | innvilger | innvilga | har innvilga | innvilg! |
| innvilget | har innvilget | |||
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| innvilga + іменник | innvilga + іменник | den/det innvilga + іменник | innvilga + іменник | innvilgende |
| innvilget + іменник | innvilget + іменник | den/det innvilgede + іменник | innvilgede + іменник | |
| den/det innvilgete + іменник | innvilgete + іменник | |||
Походження
fra tyskЗначення та вживання
gå med på;
samtykke i noe det er søkt om
Приклад
- innvilge en søknad;
- banken innvilget lånet;
- få innvilget permisjon